Соціологічне та антропологічне дослідження московитів у контексті Московитсько-української війни.
Вітаю, шановні! Сьогодні трохи незвичне відео. Дозволю собі доєднатися до публічної дискусії на яку мене надихнуло відео пана Івана Семесюка та Богдана Буткевича.
Що мені подобається в новому поколінні еліт так це то що вони задають правильні запитання. Отже вони правильно бачать проблематику. Наприклад більш старші покоління, які добряче зачерпнули совєцького життя, вони ставити правильні запитання чи бояться, чи не вміють, чи просто не розуміють навіщо це потрібно. А ще більше мені подобається покоління незалежності, котрим зараз 30 чи навіть 20 років – ось ці люди будуть не лише ставити правильні питання, а й давати правильні відповіді. Можливо не все вийде з першого разу, але якщо мета правильна то при достатній кількості спроб все обов’язково вийде.
Розглянемо питання глибинного вивчення московитського народу в теорії. А також розглянемо як ми можемо використати цю теорію на практиці, наприклад на яких нотах характеру ми можемо зіграти щоб нав’язати їм фундаментальне та ефективне ІПСО. Матеріали взяті з повної книги з історії України.
Взагалі треба сказати що треба вивчати не лише національний характер ворога. Треба вивчати всі народи, і в першу чергу свій власний. Про українців та інші народи поговоримо в окремих відео, давайте відразу перейдемо до московитів. І почати варто з цитати визначного французького вченого, психолога та соціолога Гюстава Лебона. Без попереднього знання душі народу історія його здається якимось хаосом подій, якими управляє одна випадковість. Навпаки, коли душа народу нам відома, то життя його видається правильним і фатальним наслідком його психологічних рис.
А тепер відповімо для себе: чи вивчають наші історики душу народу? Або якщо це недостатньо науковий термін, то замінимо його на термін «національні особливості». Ні, так склалося ще з совєцьких часів що гуманітарна наука, тобто наука про людей, не мала права розуміти суть людей, бо тоді вона би зрозуміла хибність совєцької системи. Коротше кажучи, наші історики, культурологи та інші гуманітарії звикли вчити купу фактажу, але вони зовсім не розуміють як ці теоретичні факти використовувати на практиці. До речі совєцькі технарі також вчили купу теоретичних формул, але не розуміли як використати теорію на практиці. Сьогодні найбільше до розуміння людей наблизились соціологи та антропологи, адже вони вивчають не документи та археологію, а досліджують саме людей та їх мотивацію. Навіть якщо люди жили тисячі років тому і вже неможна розпитати свідків, все одно очевидно що і сучасні і стародавні люди мали одні і ті самі пристрасті та потреби.
Національні особливості фіно-угрів з регіону Залісся.
Перейдемо до глибинної мотивації московитської нації. Задля стислості відео зараз не будемо розбирати чому московити саме такі які вони є; про те як вони ще історично нещодавно жили в кам’яній добі, та формувалися під монголами можна прочитати в нашій книзі, на яку спирається цей аналіз. Одразу зазначимо ключові факти. Це первісний, в смысле первобытный народ, це народ колективіст. Первісний означає що народ ментально не піднявся до етапу коли є така базова річ як приватна власність. А без приватної власності немає таких досягнень цивілізації як свобода та демократія. Без власності ти залежний від колективу. Ти не можеш сказати «я заснував цю ферму, чи фірму, чи завод» і це моє, з цього я годую свою родину і маю незалежність від вождя, а у випадку конфлікту мені вистачить сил захиститися від нападок поганого вождя чи навіть скинути вождя. Згадайте хоч 15 століття хоч 21: князь давав боярину земельний маєток, чи кабак – тобто шинок з виробництвом підакцизного алкоголю. Сьогодні президент дає олігархам нафтову компанію чи право завозити айфони через митницю. Всі інші не мають права займатися нафтою чи імпортом айфонів, тому обрана особа швидко багатіє. А потім вождь змушує її служити, платити за забаганки вождя, наприклад фінансувати війну. Відмовитись неможна – не ти ж ці бізнеси заснував, і всі про це знають. Суспільство на тебе озлоблене бо знає що ти досяг цього не чесним трудом, а прихильністю царя, і якби іншому поталанило більше то він би опинився на твоєму місці, а ти опинився би «из князи в грязи». Це саме суспільство з радістю зжере тебе, бо відчуває несправедливість: тобі дозволили пожити добре, а їм не дозволили. Ти розумієш цю загрозу від суспільства і слухняно служиш князю. Як бачимо, слова значення не мають: боярин чи олігарх; опричник чи кгб чи фсб; хан чи князь/цар/генсек/президент. Ну а якщо хтось таки чогось досягне своїм чесним трудом, то він буде один і не зможе відбитися від вождя і його опричників – ось відповідь на легендарне питання «чому на Московії не народжуються Ілони Маски та Білгейтси» – тому що їх пограбують і вб’ють, а їх власність передадуть якомусь черговому лояльному боярину, чи кажучи сучасною мовою – олігарху.
Через таке скрутне життя, яке своїм корінням йде в історично бідний ресурсами північний регіон, в них розвинений колективізм. Тобто розуміння що «якщо мене викинуть з племені, то я не зможу самостійно вижити і загину». Тисячу років тому враховуючи їх північний клімат там так і було буквально. Тому вони ладні терпіти будь-які приниження вождя та його оточення, лише б не викинули з племені. Все ж таки плем’я дає якийсь гарантований мінімум ресурсів на прожиття – такий собі доісторичний соціалізм. Де плем’я бере ці ресурси? Відбирає в більш успішних мисливців. Приховати здобич неможна – одноплемінники донесуть. Чому вони донесуть? Бо вірять що таким чином спільний котел наповниться більше, а отже і їхня частка потенційно буде більшою. А тепер перенесемось з історично недавнього 11 століття, коли давні фіно-угри були мисливцями та бігали у лісі, у ще більш близьке 20 століття. Як проявлявся цей первісний дух колективіста? «Прошу наказать моего соседа в связи с антисоветской деятельностью, а его освободившиеся квадратные метры передать мне, поскольку самому не хватает». Ось вам розгадка звідки в них така відморожена культура доносів! Звідси купа випадків коли московити поживши гарним життям за кордоном прагнуть звісно не позбутися хорошого життя, а скоріше здати нову країну своїм одноплемінникам. Це туга за племенем, за колективом.
Яка ключова теза з наведеної вище антропології? Дуже проста. Московити це питомі РАБИ. В них на ментальному рівні не існує таких фундаментальних основ як цінність життя, в них немає свободи – для реалізації цього самого життя, немає власності – для того щоб мати ресурс прожити це життя і не продати свободу, ну і немає права на самозахист цього самого життя, свободи та власності – згадаємо легендарний паперовий стаканчик від кави, яким один московит на протесті кинув в опричника-поліцейського і майже присів у тюрячку. Ну що може народити народна душа, коли живе в такій реальності? Ну звісно лише приказку «від бідності та тюрми не зарікайся».
Тому розгадка «загадочной» московитської душі полягає лише в одному – вони раби. Все інше з цього випливає.
Переходимо від антропології до соціології. Через рабство в глибині вони страшенно ненавидять самих себе, і звідси екстраполюють ненависть на всіх інших. Вони ненавидять не лише близьку Україну чи далекі США, вони ненавидять навіть тих про кого не знають, і запевняю, якщо завтра на планеті висадяться іншопланетяни, московити скажуть що і їх завжди ісконно пасконно ненавиділи. З внутрішньої самоненависті випливає їх глибинниф танатос, тобто фаталізм і зневага до життя, хоч чужого хоч свого. Коли людиноподібна істота живе в постійному рабстві та безправ’ї, коли вона не знає за що її можуть покарати, тобто знає що її апріорі без причини і в будь-який момент можуть опустити, відняти і без того дуже скромну власність, та й навіть життя, відправивши на м’ясний штурм, то свідомість відчайдушно потребує раціоналізації. Виходить такий собі перманентний стокгольмський синдром на максималках. Особина починає вірити в нереальну картину світу. «Это не мы рабы, это просто другие нас не понимают. Просто у нас настолько загадочная душа, что никто не может нас понять. Мы не ничтожества, а напротив, мы благородны. Да да, наша благородность как раз и проявляется в нашем ничтожестве – а кто еще может столько терпеть? А мы вот можем». Так ось раціоналізація. Сюди ж можна додати фрази у стилі «але»: «мы бедные и не можем жить так хорошо как у вас на западе, но мы можем уничтожить вашу хорошую жизнь, а значит вы не настолько уж лучше нас». Ну і далі фрази в тому ж дусі. Ось нам антропологія та соціологія дала ще одру розгадку: це не пропаганда зробила їх такими відмороженими, а вони потребують настільки відбиту пропаганду. Адже якщо ти вбиваєш людей, то як самому собі довести що ти не непотріб, якому місце у пеклі? Розказати що ти вбиваєш ще гірших, дуже гірших, якихось прямо таки пекельних терористів з фашистських біолабораторій. Вони не вірять в це насправді, але вони щиро хапаються за ці виправдовування пропаганди, бо якщо визнати правду – то це крах всьому. Аналогічно за пропаганду хапалися німці «ми бідні, зате духовні, ми нічого не знали і лише виконували наказ». До речі сліпо виконуючи наказ ти не лише не маєш свободи, а ще й не маєш того що йде зі свободою в комплекті – не маєш відповідальності. Звідси фрази «за нас все решили, им наверху виднее».
Як наведені вище глибинні антропологічні та соціологічні знання допоможуть нам на практиці у нинішній війні? Щодо напрямків ІПСО вбачаються такі висновки.
Висновок перший.
Ми можемо стати для них страшніше ніж їхній поточний господар. Ми можемо залякати їхню рабську ментальність. Дуже показовими є інтерв’ю з полоненими московитськими терористами. У полоні вони напрочуд розслаблені – видно що 3 разове харчування, стеля над головою та цигарка від «ворожої сторони» це значно краще ніж умови які їм створили свої ж командири, в окопі де падає дощ та міни, хронічно не вистачає їжі, та навіть часто води. На інтерв’ю вони відверто кажуть: «я готовий говорити, але боюся сказати щось таке, за що мене можуть покарати вдома». Тобто виходить дика, нереальна ситуація – вони бояться повернення додому з ВОРОЖОГО ПОЛОНУ! На телефонних дзвінках родичі полонених часто грубо спілкуються з українською стороною та навіть нецензурно лаються. Все це показує що царя-президента та його опричників-кгб-фсб вони бояться, а українську армію – ні. Ми бачили як обстріли Білгороду протверезили багатьох з них. Раптово замість «до Киева за 3 дня» приходить розуміння що «минуточку, мы уже 10 лет не можем их победить, это уже дольше чем Советско-афганистанская война. А что если нас обманывает руководство? А что если на фронте нас ждут не украинцы в шароварах на старых танках, а натовские негры на польских абрамсах с разрывающими кластерными снарядами? А может мы нарвались на серьезную силу и лучше съехать с темы пока не поздно, пойти на компромисс, сойтись по середине?». Нам треба діяти рішуче, адже нам протистоїть система, котра на шляху до влади особисто підривала житлові будинки з московитами.
Ще один класичний приклад – Московсько-чеченська війна. Тоді стали класикою VHS касети з відрізанням голів федеральним бойовикам, чи як їх називали самі московити «бедным мальчикам». Московити досі дуже бояться опинитися з бородатим кавказцем десь у темному під’їзді.
Гіпотетично ми можемо показово розправитись з купкою московитів. А трохи згодом з наступною ще більшою купкою. Які можуть бути мінуси такого підходу? Звісно нас формально засудять в ООН, але чим це загрожує окрім слів? Абсолютно нічим. Не зменшиться і без того мізерна допомога заходу – і де той обіцяний Ленд Ліз? Деякі західні країни звісно на словах засудять нас, але в душі вони насправді навіть проникнуться прихильністю до нас – вони відчують в нас силу. А коли бачиш силу, то схиляєшся виправдовувати її, раціоналізувати. З рештою скільки розправ, брутальних вбивств, страт, терактів, відрізань голів та інших частин тіла зробили московити? І нічого, Захід продовжує спілкуватися з містером президентом Московії. Адже нинішня війна це може і погано, а може це навіть і добре – так, страждає одна країна, але з рештою немає Третьої світової! Тож «треба продовжувати діалог з Москвою» – кажуть деякі західні політики.
Хочеться згадати ще один історичний приклад – Римська імперія. Ніхто не зможе назвати їх варварами та дикунами, навпаки, це синонім високої цивілізації. В Римі були суди і справедливість, там (переважно) не було розправ. Але згадаємо римські демонстративні брутальні страти на хрестах. Наскільки потужний психологічний ефект це мало – зайве і казати. То-то же!
Теоретично ми можемо залякати їх настільки, що вони будуть боятися «посылать мальчиков на эту ужасную войну», як вони боялися Совєцько-афганістанської війни. Хоча втрати не зрівняти 15 тисяч з усього СССР проти вже понад 350 тисяч з однієї Московії. Теоретично за допомогою ІПСО можна довести їх до такого стану, що вони будуть боятися ситуації не коли в сусідню квартиру в’їде орендар з великою кавказькою бородою, а коли туди в’їде скромна не п’юща роботяща особа слов’янської зовнішності, яка привітно вітається з сусідами при зустрічі у під’їзді. «Що це за підозріло ідеальний чоловік? А не українець він часом? А може в нього родичі з України? Чому він не п’є, не свариться з сусідами і ходить на роботу? Раптом він мило привітався з сусідами, а сам спішить зникнути, бо відкрив у орендованій квартирі газ і поставив свічку в дальній кімнаті? А може він працює на тепломережах і планує диверсію щоб позбавити ціле місто тепла і електрики?». Така параноя буде ефективно роз’їдати суспільство, ми пам’ятаємо багато прикладів у багатонаціональних імперіях часів Першої світової. З рештою наша найбільша, але найменш помітна діаспора знаходиться саме на Московії. Хай послужить нам, явно чи неявно.
Висновок другий.
Полонені на інтерв’ю після «офіційної частини» про «не знал, не хотел», прямо говорять: «не, ну а че, дома работы нет, набрал микрокредитов на проедание, пошел наемником на войну чисто заработать, а если помру то хоть компенсацию родственникам дадут». Відразу згадується ще одна суто московитська приказка «жизнь копейка». Тобто для них складається ситуація win-win, вижити або померти – однаково дасть їм грошей. Навіть наші інтерв’юери вже почали прямо ставити питання: «ви перестанете воювати якщо ми просто підкинемо вам грошей?». Історичні приклади легко згадати: Рим та Константинополь за нагоди уникнути битви просто відкупалися від варварів. Варвари бряцали зброєю біля воріт, отримували те що хотіли і цілими поверталися додому. Інколи міста діяли хитріше – платили варварам за те що вони підуть воювати проти ворогів цих самих міст. Можна було б перекупити пару московитських батальйонів і кинути їх на якусь неприкриту ділянку московитського кордону, чи навіть на якесь тилове місто – такі перекуплені війська легко зможуть пробратися в тил під виглядом своїх. Хай там вдосталь втамовують свої жадобу крові, мародерства та збочень.
Здається що наші розцінки за здачу зброї виглядають дешево та непереконливо. Найбільш відомим є випадок про угон гелікоптеру за винагороду в 500 тисяч доларів. Нам потрібно хоча б декілька таких випадків, тож варто підняти ціну. Московити в силу своєї злиденної бідності обожнюють шоу типу «Поле чудес». Так давайте влаштуємо декільком з них джек-пот усього життя. Можна кільком з них оформити документи в нейтральну третю країну, умовний Таїланд чи Мексику. Дати їм будинок і підйомні, допомогти переправити туди свої родини і зняти про це кілька сюжетів.
Сучасна Московія має глибокі проблеми з ідеологією: вони змішують ікони царя, генсеків, які вбили цього самого царя та церкву, поруч з червоною ганчіркою та свастикою у вигляди серпа і молота вішають триколор, під яким на боці Гітлера воював колаборант Власов. В часи ідеологічної кризи єдиною вірною опорою лишаються гроші. Тому не можна недооцінювати шлях банального підкупу. Адже легко розрахувати скільки снарядів ми витрачаємо на одного ворога, і помножити кількість снарядів на ціну. Не кажучи вже про безцінність життя наших захисників.
Висновок третій.
Ідеологія і пропаганда завжди актуальні. Як зробити пропаганду ефективною? Якщо ви ладні брехати то це зробити дуже легко. Просто говоріть клієнту рівно те що він бажає почути. «Хочеш слов’янського єдинства? Хочеш будувати Велику Святу Русь від Ла-Маншу до Берингова проливу? Ненавидиш НАТО, біолабораторії та рептилоїдів? Ми теж! Бачиш, ми вже й не такі різні. Взагалі то ми теж воюємо за «воз’єднання», просто зі столицею не в Москві а в Києві. А якщо мета одна, то яка різниця де столиця? Ну і якщо об’єктивно Москва не має сил, то може спробуємо Київ? Представь только, Украина имеет западные технологии, которые вам и не снились. Даже в Китае нет такого, да и он не дал бы, как вы не давали лучшее оружие Китаю во время СССР. Представь, я и ты, мы вместе. Мы тоже за коллективизм и против Запада. Ух, ну разве ты не привозбудился? Ну привстал же ведь? Ну, давай, делай выбор. Или ты с лысым кремлевским лузером, который все проиграл и со всеми перессорился, или мы объединяем технологии и интеллект Украины с ресурсами и работягами Сибири».
Це був лише приклад меседжу. Кожен маркетолог знає що під кожну ЦА (тобто цільову аудиторію) треба підбирати свій меседж. Наприклад для домогосподарок це буде «зачем воевать если можно получить мужа живым и с выплатами прямо сейчас, просто сама приезжай в Украину, а он сдастся на фронте, и через неделю мы вас двоих отправим в теплый Таиланд». Треба пояснювати що на нашій стороні правда, честь, престиж, світле майбутнє, а на боці Московії лише фашистська недоімперія, відсталість, майбутня поразка, приниження та репарації і вообще московитских ветеранов никто не посылал на эту войну.
Ну і щоб зробити розум сприятливим для пропаганди, спершу його треба обробити сумнівами. Наприклад «а правильный ли курс выбрал наш мудрый вождь, если мы уже 10 лет не можем их победить? Может мы воюем неэффективно, и надо просто сменить власть, чтобы пришел эффективный лидер? У друзей, коллег и соседей уже есть убитые родственники, не коснется ли это меня? Мы все сильнее устаем от войны, этому ни будет конца. Победы, уже очевидно, тоже не будет. Война обходится все дороже, зарплата все меньше. Не на нас же напали, а мы, так почему бы нем просто не перестать пока война не пришла в наш дом?».
Не важко буде підшаманити перелік ефективних ідеологічних меседжів, враховуючи що Україна бореться за Захід, щастя, вільне життя, сучасність, а Московія застрягла чи то в часах кріпацтва і царів, чи то в часах колгоспів і генсеків. Найбільш смішно виглядає як вони в окупованому місті знайшли і БУКВАЛЬНО склеїли розрізану на шматки статую терориста Леніна. До речі в книзі ми дослідили що Московитську імперію після розвалу врятувала нова потужна ідеологія – соціалізм, і тоді Московитська імперя змогла реставруватися під брендом СССР, де замість необмеженого монарха-царя був необмежений монарх-генсек. Тепер же в них немає а ні ідеології божественного права королів, ані соціалістичної ідеології генсеків. Отже все тримається виключно на силі і авторитеті чинного монарха. Що буде коли він помре можна побачити на прикладі смерті Олександра Великого та Чингізхана – імперію миттєво розшматують лідери другого ешелону: усілякі директори ФСБ, генерали, бояре со своими ЧВК, олігархи далеких регіонів та вожді окупованих національних провінцій.
Висновки.
Перевіряємо теорію. У технарів з цим легше. Наприклад якщо розрахунки швидкості автомобіля показали 10 тисяч кілометрів на годину, чи маса об’єкту вийшла від’ємною – то очевидно що таких результатів не буває і розрахунки були помилкові.
Основні 3 напрямки по яким варто бити нашій пропаганді повністю співпадають з анатомією емоційного прошарку мозку. Це чисті емоції: страх, жадоба та велич (як дещо вивернута форма любові). Всі політики знають про ці три опори. Справжнього диктатора мають боятися вороги, свої мають любити чи обожнювати за велич чи будь-які ідеологічні причини, а також народні маси мають потребувати вождя у матеріальному плані. Якщо в України буде образ країни, з якою воювати страшно, а дружити вигідно, та ще й престижно і справедливо – це послабить загальний психологічний фон ворогів, і посилить наш власний.
Примітка.
Війна це шлях обману. Тож ІПСО не зобов’язане буди реальним. Обіцяти щось неймовірне легше коли завідомо не плануєш це виконувати. Нам не обов’язково вчиняти демонстративні розправи над полоненими, достатньо зняти переконливу голівудщину на зеленому екрані. Потім у випадку якихось юридичних труднощів можна буде легко з’їхати що «а ми просто всіх надурили». Також це стосується грошей. Достатньо демонстративно озолотити кількох щасливчиків, а решту тримати в темну. Це типовий МММ, фінансова піраміда, перші виграють джек-пот, а решта – ну не поталанило. І це саме стосується великої ідеї про «єдину могутню слов’янську святу православну арійську Ультра-Футуристичну-Космічну-Стародавню-Русь 5 порядку теплого океану». Можна обіцяти що і скільки завгодно, головне самому в це не вірити, а пам’ятати свою справжню мету.
