Куди зникли козаки? Історія України 18-19 століть.
На це питання наші історики зазвичай відповідають якось завуальовано, сором’язливо та незрозуміло. Так само, як і на питання як українці еволюціонували від Княжої Русі до Козацької Русі-України.
Про всяк випадок нагадаємо, що у попередніх відео ми вже з’ясували ряд фактів. Українська історія починається півтори тисячі років тому з розселення слов’ян. Потім слов’яни одночасно формували державність на просторах від Чехії до України. В нашому випадку йде мова про давньоукраїнську державу Княжа Русь – це 9-10 століття. У 13 столітті Княжа Русь проапгрейдилась до Королівства Русь та успішно стримувала навалу монголів у якості щита Європи. Пізніше Русь об’єдналася з Литвою в сполучену Русько-Литовську державу. По одинці оборонялися, разом перейшли у наступ. Русь-Литва разом з кримськими татарами остаточно перемогла монголів і у Східній Європі 16-17 століть почалась нова політична епоха. Русь-Литва об’єдналася з Польщею у державу багатьох народів Річ Посполиту. Кримські татари влаштували південноукраїнську державу Кримське Ханство. Пізніше значна частина Русі вийшла з Речі Посполитої, коли козаки влаштували такий собі «брекзіт» і встановили Гетьманщину. До речі саме в цей період на передній план почала виходити назва Україна, замість давнішої назви Русь. І ось ми повертаємось до питання – куди зникли козаки.
Для початку слід зрозуміти тогочасний політичний контекст. 18 століття все ще була аграрна ДОнаціональна доба. Що означає аграрна доба? Сьогодні у розвинених країнах аграрний бізнес займає всього 2-3% ВВП, тобто в полях працює лише дві-три людини із ста. В ті часи аграрний бізнес займав до 90%, тобто ключовим капіталом була земля, а не заводи з верстатами чи офіси з комп’ютерами. Тому воїни намагалися службою заслужити землю. А королі намагалися захопити більше землі щоб отримувати більше податків. Це сьогодні маленька, але розвинена країна може генерувати більше ВВП ніж велика, але відстала. В ті часи все було простіше.
Що означає ДОнаціональна доба? Сьогодні ми звикли до формули 1 нація = 1 країна. Навіть якщо певна нація має малі розміри, а отже малу армію, ми все одно вважаємо що несправедливо щоб більший сусід загарбав меншого. Але в ті часи була зовсім інша формула справедливості. Країна не вважалася власністю народу. Народ не обирав президента. Країна вважалася власністю монарха, яку той успадкував від своєї родини. Приблизно як сьогодні ви можете успадкувати нерухомість. Ось чому таку важливу роль грали політичні шлюби – якщо два монарші роди одружували своїх дітей, то нова королівська родина отримувала владу над більшою територією. Це привело до того що перед Першою світовою майже вся Європа була поділена між кількома королівськими родинами. До однієї країни могли входити десятки народів, і кожен мав власну мову, релігію, кодекс законів і звичаїв.
Звісно ми, українці, не дуже полюбляємо якихось там монархів. Такий вже в нас національний дух. І можете бути певні, що сьогодні, що тоді, дух був такий самий. Якщо сьогодні ми на Майдані чи на війні самоорганізовуємось так само, як це робили козаки, то значить і козаки були такими як ми.
Козаків не дуже влаштовував порядок Речі Посполитої, і вони вийшли з неї. Нагадує сучасну Британію, яку не дуже влаштовував порядок Євросоюзу і вони здійснили брекзіт. Але козаки не проголосили власне КОРОЛІВСТВО, хоча кволі спроби і були. Козаки проголосили РЕСПУБЛІКУ. Це було дуже сучасно за тогочасними мірками. Уявіть лише, в сусідніх країнах правлять королі, яких ніхто не обирав, а владу вони успадкували просто вдало народившись! Королі правили до кінця життя, а потім влада переходила їх дітям. А що як король поганий? Змінити на виборах його не можна, а чекати – занадто довго. Ну і де тут справедливість? Легітимність такого порядку речей виправдовувала церква, яка пропагувала що «є правитель на небі, хай буде правитель і на землі», «Богу боже, цезарю цезареве». Звісно взамін королі щедро спонсорували церкву, яка була тогочасною ідеологією. Це сьогодні в нас демократія, а тоді було християнство. Детально про нюанси тогочасної політичної пропаганди можна прочитати в нашій книзі.
В Козацькій республіці гетьмана обирали на виборах, як сьогодні. Термін правління зазвичай складав один рік. Обиратися можна було необмежену кількість разів. Голосувати могли всі, а не лише шляхетні дворянські родини, як наприклад у тій самій Речі Посполитій. У Речі Посполитій тільки дворяни могли голосувати за нового короля, який правив до кінця життя.
Звісно королям такий розклад речей дуже не подобався. Вони вважали що республіки подають дурний приклад їхнім підданим-кріпакам. А що як кріпаки надивляться на це та вирішать що теж можуть жити без короля? Тому в ДОнаціональну епоху королі намагалися всіма силами придушити сусідні республіки. Таке ось тоді було «міжнародне право». Ми пам’ятаємо як французи скинули короля та проголосили республіку. Тоді королі всієї Європи відчули біля своїх ший прохолоду леза гільйотини і оголосили війну Франції. Нідерландська республіка довго відбивалася від імперської Іспанії – на руку грала віддаленість імперії. Швейцарська республіка вижила завдяки вдалій обороні в горах. Молодій Американській республіці допомагав океан та віддаленість Британської імперії. А козацька республіка Русь-Україна географічно знаходилась між значними європейськими королівствами. Навіть сьогодні після Майдану і підйому демократії нам оголосила війну сусідня монархія, де править пожиттєвий хан. Козаки були змушені постійно відбиватися від зазіхань сусідніх королів і заключати союзи з іншими королями. Такі союзи не тривали довго і зазвичай змінювались раз на кілька років, разом із гетьманами. Але одного разу щось пішло не так.
Північна війна 1709 року
Наші історики зазвичай не можуть адекватно відповісти на питання, куди зникли козаки. Вони починають переказувати довгий перелік війн, потім щось говорять про період автономії під контролем Москви – мабуть щоб підсолодити гіркоту поразки та показати що козаки ще так-сяк трималися. Але таке розмазування фактів та неспроможність назвати чітку точку в історії грає проти нас. Має ж бути якась дата, до якої все ще було добре, а після якої вже був лише спад і деградація.
І така дата є. Вона не є секретом, хоча її чомусь не вивчають у школах. Ми всі звикли до дат 1939 чи 1945. Ми чули про 1914-1918 – роки Першої світової. Поляки пам’ятають 1919-1921 – роки Совєцько-польської війни. Фіни пам’ятають 1939-1940, а також 1941-1944 – роки Совєцько-фінської війни. І якщо ми не пам’ятаємо роки Московсько-козацької війни, то на нашу безпам’ятність ворожі пропагандисти вдало накладають міф що війни, окупації і загарбання взагалі не було. А що тоді було? Може добровільний вхід нації до імперії? Але хіба таке буває? Хіба хтось стане добровільно об’єднуватись не на рівних умовах, а на принизливих? Звісно ні.
О, українці! Ми всі маємо відродити пам’ять і пам’ятати війну 1709 року! Ця війна називалась «Північна». Причини війни були цікаві хіба що королям – вони не могли поділити хто який шматок землі успадкував. «Мій дід тут правив! А мій дід тут теж правив! А ось моя армія! А ось і моя!» і пішло поїхало. Там воювала Шведська імперія, Пруссія, Річ Посполита, Московське князівство та деякі інші сторони. На той момент Московське князівство було невеликою, але агресивною державою. Козаки вели дипломатичну тактику «балансу сил» і поперемінно влаштовували союз то з однією державою проти іншої, то навпаки. На той момент союзний договір був з Московією. Гетьманом Україну був Іван Мазепа. Він проводив дуже тонку дипломатичну політику, намагаючись отримати контроль над молодим ханом Москви. Якби в нього вдалося, але в історії немає сенсу говорити «якби».
Взагалі війна тривала років 20, але саме України війна торкнулася в 1709 році. В той час король Швеції вів своє непереможне військо. Він розгромив Річ Посполиту і через Литву-Білорусь вирушив на Московію. Але з кліматом планети щось пішло не так (і це до винаходу нафти та вугілля!). Зима була нетипово холодною і шведська армія звернула на південь, на територію України. Ось так майже випадково козацька Русь-Україна опинилася втягнута в непотрібну нам війну.
Коли шведська армія зайшла на українську землю, треба було терміново збирати армію і вирішувати що робити з іноземцями: воювати чи домовлятися. Воювати варіант був поганий, бо вони вже були тут, а московитський хан оборонний союз само собою зрадив. Москва обіцяла спільну оборону, але зрадила – як нам це знайомо. Гірше того, вже московська армія зайшла на наші землі, але вона боялась воювати з сильними шведами, тож влаштувала тактику випаленої землі – на нашій землі! Треба було помститися зрадникам. Тож наявні сили козаків уклали союз зі Шведською імперією. Але через несприятливі причини (перед вирішальною битвою король був поранений і не міг командувати, артилерія не встигала) війна була програна. Що було потім не важко здогадатись навіть тим хто не знає історію. Московити вчинили в Батурині те, що вони робили в Бучі і Маріуполі. Вони жорстоко вбивали українців, але цього ще було не достатньо щоб повністю встановити контроль над Україною. Протягом наступних років вони прийнялися щедро викупати наші еліти, обіцяючи нашій шляхті гори багатства. Нелояльних просто вбивали чи кидали в Гулаг. Точніше гулагу тоді ще не було, але заслання в Сибір вже практикувалося. Коли шляхта була вбита чи перекуплена, підкуп різко припинився, але повставати вже було пізно.
Ідеологічно виправдовувати окупацію України Московією тоді було відносно легше. Тоді була епоха імперій, а не національних держав. Тож на перший погляд було нормально, коли видатний письменник чи художник їхав до столиці імперії і працював там, прославляючи власне імперію, а не свій регіон народження. В хід йшов підкуп, політичні вбивства, військова сила, московська єретична церква (котра не має жодного відношення до справжнього православ’я). Через кілька десятиліть в святій Русі-України не залишилось жодного українця на керівних церковних посадах – всіх замістили радикальними єретиками-московитами. Саме вони організовували чорносотенців та влаштовували антиєврейські погроми. Була повністю вкрадена та переписана історія. Одна з наступних ханш, ханша Єкатєріна, наказала спалити ярлики, які отримували московські князі від монголів. Літописи з церков та храмів Русі-України вкрали та вивезли в Москву. Їх переписували чи спалювали. Москва виписала з Європи продажних і корумпованих європейських «істориків», котрі зваяли фейк що ніби московити мають не фінське етнічне походження та монгольське культурно-політичне, а що ніби вони загублена гілка слов’ян, і ніби їхня версія церкви не якась дикунська єресь, а ніби то справжнє православ’я, яке особисто очолює православний цар (тобто немає розподілу на гілку влади та гілку церкви, а вся і політична і церковна влада зібрана в руках одного диктатора, як наприклад у Османів, де володар був і релігійний халіф і політичний султан одночасно). Було нав’язано рабство-кріпацтво.
Поява проекту “Россія”
Одним з найгірших проявів жадоби став Феофан Прокопович. Оскільки політичною ідеологією в ті часи займалася церква, то ця церковна особистість була, як би сказали ми сучасні, політтехнологом того часу. Саме він винайшов фейк, який дозволяв ідеологічно об’єднати окуповані Москвою землі. Він помітив, що єдине що об’єднує людей слов’янського, фінського та тюркського походження з різними мовами, законами та традиціями, це те – що колись ще в часи давньої України саме Київ розніс сюди православ’я. На всій цій величезній площі діяла церковна митрополія Русі. А оскільки грецькою Русь записувалась як Ῥωσία (літерами ро, омега, сігма, йота, альфа), то він написав московському хану політичну платформу. Він запропонував переназвати новостворену імперію на «Россія». Таким чином саме в цей момент історії Московія вкрала назву Русі. Він навіть переконував людей що хан має особисто керувати церквою, хоча в тогочасній Європі владою займалися королі, а церквою – папа римський. Собі у якості винагороди Прокопович попросив усього лише найвищу церковну посаду. Наприкінці життя він жалкував щодо того що накоїв, але було пізно.
Звісно наші люди продовжували боротьбу. Коли була неможлива військова боротьба і повстання – створювали таємні спілки, боролися у культурній та інтелектуальній площині. В 19 столітті по всій Європі посилювались національні рухи, які докотилися навіть до азійської Московії. Перша світова війна добила імперії, і народи звільнилися. Здобули незалежність і українці, коли у 1917 році проголосили незалежну УНР. Та це вже добра тема для наступного відео.
Десь в ті часи була знищена Січ, а з нею і козацтво. Звідси висновок – програвати війни погано, а програвати тому, хто планує не просто тебе пограбувати, а повністю знищити – н е п р и п у с т и м о. Гіркоту поразки можна змити лише перемогою, що ми зараз і робимо.
Як ми бачимо, навіть сьогодні ми виправляємо програш у тій Північній війні 1709 року. Україна повертає спадок Русі. Проект «Россія» незабаром буде остаточно закрито, і у Заліссі буде лише невелика фінська національна республіка «Московія». Вона не буде мати ані історично наших Слобожанщини, Стародубщини, Кубані. Не буде мати виходу до Азовського та Чорного моря. Не буде створювати загрозу всьому світу. Тоді весь світ подякує нашим героїчним воїнам, які своєю зброєю не руйнують, а будують нове краще майбутнє. Зі зникненням Московії зникне світовий тероризм та напруга. І щоб ми всі нарешті повністю дізналися свою визначну європейську історію, автори цього проекту запрошують переглянути книгу з історії України, з якої ми і беремо матеріал для цих відео. Уривок вже чекає на сайті, завантажте безкоштовно!
